Жінки в альпінізмі: як це — бути підкорювачками вершин

Альпінізм як спорт виник у XVIII столітті і став символом мужності, сили та наукового інтересу до гір. Жінок спочатку не допускали до такої активності, вважаючи, що вони фізично та емоційно не витримають подібних випробувань. Першими підкорювачками вважалися дружини або сестри альпіністів, які супроводжували чоловіків, але рідко самі вели маршрут.

Тож колись гори були лише чоловічою територією. Але часи змінились. Сьогодні все більше жінок обирають не просто сходження, а шляхи туди, де кисень стає розрідженим, а відчуття себе справжньою — глибшим.

Бути альпіністкою — це більше, ніж спорт. Це про силу і тендітність водночас. Про рішучість робити крок у невідоме, коли під ногами крихкий лід, а над головою вічна синь неба. Це про вміння домовлятися з вітром, довіряти собі і відчувати світ тілом, диханням та інтуїцією.

Саме такою була перша французька альпіністка Генрієтта д’Анжу — відома тим, що в спідниці й без страхування пройшла небезпечний маршрут у Савойї у XIX столітті. Саме такою є кожна сучасна жінка, яка кидає виклик висоті — не заради змагання, а заради себе.

Генрієтта д’Анжу

Уявіть собі Францію 1830-х. Дами у корсетах, салони, чайні церемонії. І серед них — 44-річна Генрієтта д’Анжу, жінка з твердим поглядом, яка раптом вирішує… підкорити Монблан. Її вчинок здавався непристойним, майже диким.

Генрієтта народилася 1794 року у Франції — вона була аристократкою, чутливою до краси природи й незалежною у поглядах. Після смерті батька жінка успадкувала невеликий маєток і достатньо свободи, щоб почати робити те, про що давно мріяла, — подорожувати. І коли вона почула про альпіністів, які штурмують Монблан, найвищу вершину Європи, то вирішила, що хоче бути серед них.

1838 року Генрієтта зібрала команду з 16 гідів, носіїв і лікаря, а потім вирушила до вершини. Вона йшла повільно, вдумливо, у довгій вовняній сукні, з флягою шампанського. На висоті майже п’яти тисяч метрів Генрієтта не тільки не знепритомніла (чого всі очікували), а й влаштувала святкування. Відкоркувала пляшку, підняла тост за свободу та вписала своє ім’я у першу сторінку жіночого альпінізму.

Її називали la fiancée du Mont Blanc — «нареченою Монблану». Генрієтта більше не піднімалась так високо, проте її ім’я стало символом першої жіночої перемоги над «недоступною» висотою.

Другою відомою жінкою-альпіністкою в історії стала Жанетт Іммінк. Вона не просто підкорювала вершини, а переписувала саму суть жіночої присутності в горах. Жанетт народилась в 1853 році у Нідерландах, рано вийшла заміж, але швидко зрозуміла, що родинне життя — не її шлях. Вона розірвала стосунки з чоловіком, поїхала до Італії і разом із маленьким сином оселилася у містечку біля підніжжя Доломітових Альп.

Уже там, серед гострих скель і шалених хребтів, Жанетт вперше одягла штани. Це був не просто зручний елемент спорядження — це був скандал. У суспільстві, де жінок у штанах вважали майже непристойними, вона безстрашно лазила по скелях, відкривала нові маршрути і привертала увагу журналістів, гідів і навіть королівських домів.

Жанетт першою з жінок пройшла найскладніші маршрути в Доломітах, які й сьогодні вважаються екстремальними. Гіди, які супроводжували її, з подивом визнавали: «Ця жінка не поступається найкращим чоловікам-альпіністам».

Жанетт не шукала слави. Вона шукала відчуття живого — того, що з’являється лише там, де прірва зовсім близько, а серце стукає в унісон із вітром. Вона пішла з гір у 40, але залишила по собі спадщину нової жіночої сміливості — без вибачень та компромісів.

Ще одна відома жінка-альпіністка — Ванда Руткевич, яка була глибоко відданою горам. Польська інженерка — тендітна на вигляд, але з надзвичайною внутрішньою дисципліною. Її життя — це роман з висотою, у якому не було місця для зради.

Ванда Руткевич

Вона народилась у воєнний 1943 рік в Литві. Після переїзду до Вроцлава Ванда займалась автоспортом і легкою атлетикою, але одного дня друзі запросили її в Татри. Пізніше вона кинула все і стала професійною альпіністкою — у часи, коли жінкам навіть не дозволяли йти в одну експедицію з чоловіками.

1978 року Ванда стала першою європейкою, яка піднялася на Еверест. Вже тоді говорили про «феномен Руткевич»: холодна розсудливість, залізна воля і відсутність страху. Але була й інша Ванда — ніжна, поетична, самотня. Вона втрачала друзів: загинули її товариші в експедиціях на К2, Нанга Парбат, Дхаулагірі. Однак Ванда щоразу поверталася в гори.

1992 року вона зникла під час сходження на Канченджангу. Востаннє бачили, як усміхнена альпіністка сиділа на снігу. Вона залишила після себе книжки, щоденники, легенду. І жінок, які зрозуміли, що в гори можна йти по-своєму: глибоко, інтуїтивно, без галасу.

Герлінде Кальтенбруннер — теж альпіністка. Вона народилася 1970 року в Австрії, у мальовничому містечку біля підніжжя гір. Її перше сходження було у 13 років. Проте під час простого маршруту в Татрах вона відчула щось сакральне: спокій, силу і ясність.

Герлінде Кальтенбруннер

Герлінде працювала медсестрою, відкладала кожну копійку на експедиції. Зрештою, стала першою жінкою, яка підкорила 14 восьмитисячників без кисню. Її стиль — повільний, неконфліктний. Вона ніколи не змагалася за швидкість чи медалі. Для неї кожна гора — це розмова, яку не можна квапити.

Її сходження часто тривали тижнями. Вона не боялася повертатися назад, якщо відчувала небезпеку. І саме тому вижила там, де інші гинули. Вона не ставила себе проти природи — натомість ішла з нею поруч.

Сьогодні Герлінде викладає, пише книги, навчає «повільного альпінізму» — філософії глибокої присутності.

Азійські альпіністки важливі теж. Як-от Найлу Кіані — перша пакистанка, яка підкорила 11 із 14 восьмитисячників світу. Вона виросла в країні, де жінки рідко виходять за межі нав’язаних ролей. Але Найла інша. Вона вивчала аерокосмічну інженерію, працювала у банківській сфері, народила двох дітей. І мріяла про гори.

Найла Кіані

Її шлях до вершин був неочевидним. Жодної державної підтримки, жодної спеціальної програми для жінок. Першу експедицію вона фінансувала самостійно. Перший восьмитисячник Гашербрум II став для неї особистим доказом, що можливо все. Потім були К2, Еверест, Лхоцзе, Манаслу, Канченджанга… І кожне сходження — на межі можливостей.

Найла стала не лише прикладом жіночої сили, а й відкритим голосом за права дівчат у Пакистані. Вона говорить про сексизм, відсутність доступу до освіти й те, що кожна дівчина заслуговує на вершини — свої, не обов’язково гірські. Зараз вона готується завершити свою «чотирнадцятку» і мріє створити фонд підтримки для молодих альпіністок.

Її історія — не про боротьбу з висотою, а про боротьбу за право йти до неї.

Одна з найвідоміших жінок-альпіністок сучасності — Крістін Харіла, яка довела, що швидкість може йти поруч зі свідомістю.

Вона народилася 1986 року у селищі на півночі Норвегії. Коли її однолітки розглядали фіорди з вікон школи, Крістін вирізала з журналів фото «восьмитисячників». Першу гору, Кіліманджаро, вона побачила 2015 року. 

Крістін Харіла

Далі — курси гірського гіда, тренування, пошук спонсорів. 2023 року вона встановила рекорд: разом із Тендженом Ламою Шерпою пройшла всі 14 восьмитисячників за 92 дні. Це світовий рекорд — найшвидше в історії.

У грудні 2024 року Крістін вирушила в самотню лижну гонку до Південного полюса (1130 км без підтримки). Після 700 км вона вимушено зійшла: травма спини перетворила кожен крок на шип.

«Іноді справжня сміливість — сказати собі “досить”», — написала вона, повертаючись додому.

Та «досить» у її словнику не означає «крапку». З 2025 року Харіла водить підлітків за Полярним колом у межах Arctic Youth Expedition, навчаючи їх берегти кригу, а не «підкорювати» її, і розбирає архів світлин для книжки-маніфесту «92 дні висоти».

Її історія — не про боротьбу з горами, а про союз із ними і про те, як жити на висоті, не втрачаючи власну совість. Її філософія: «Ти не повинна ставати як чоловік, щоб бути сильною. Бути жінкою вже достатньо».

У кожній з нас є свої вершини. Їх не завжди видно на картах і не кожна з них покрита снігом. Це може бути рішення почати з нуля. Вийти з токсичних стосунків. Народити дитину або не народити. Очолити проєкт. Піти в соло-подорож. Повернути собі тіло, голос, бажання. Бути підкорювачкою — це не завжди про гори, але завжди про себе.

Один із незмінних супутників усіх вершин та досягнень у житті — ігристе вино, яке народилося поруч із вершиною Mer de Glace, в серці французьких Альп. Його назва перекладається як «море криги».

Це вино для тих, хто йде своїм шляхом. Для тих, хто бачить красу у виклику. Для тих, хто святкує перемогу, навіть якщо вона поки що лише внутрішня.

У кожному ковтку Mer de Glace — три грані жіночої сили:

• Кристальна свіжість — як перше ранкове повітря на висоті.

• Неочікувані грані — як поворот стежки, що відкриває новий краєвид.

• Витончена елегантність — як момент, коли ти стоїш на вершині й мовчиш, бо більше нічого не треба.

Це не просто напій — це емоція, яка розкривається поступово, як і сама подорож. Mer de Glace — для тих, хто не боїться висоти. Хто не шукає дозволу. Хто і є вершиною.