Новости / Мир моды

Історія ялинкової іграшки від XVI століття й до сьогодні

Авторка: Марина Лукʼянова, колекціонерка, кураторка виставок, дослідниця української ялинкової прикраси.

Звідки зʼявилася ялинкова прикраса і коли?

Звичай прикрашати живу ялинку з`явився понад дві тисячі років тому у давніх кельтів. За легендою, дари, розвішаних на гілках ялини, залучали добрих духів і відганяли злих. І лише в XVI столітті в Європі з`явився звичай прикрашати різдвяне дерево тематичними святковими прикрасами, зазвичай їстівними. Здавна існували канонічні правила прикрас «різдвяного дерева»: «Вифлеємська зірка», «яблука» — сьогодні це кулі — уособлювали біблійний «заборонений плід», палаючі свічки (наразі це електрогірлянди) як емблема Христа, Благодаті й Віри. Також на гілки вішалися фігурні пряники та печиво, фігурки з вафель — як прообраз прісних хлібців, які вживалися при обряді причастя. До середини XVIII століття прикраси були виключно їстівними. До вищеописаних предметів додалися горіхи, солодощі та фрукти. З другої половини XVIII століття до ялинкових прикрас додаються паперові квіти, позолочені ялинові шишки, порожні яєчні шкарлупки, а ще — фігурки з карбованої латуні — феї, ангели. Срібні зірочки, квіти, а також мішура з`явилися в XVIII столітті.

Як зʼявилася скляна ялинкова іграшка?

Її історія починається із Німеччини. 1847 рік видався для Тюринзьких земель неврожайним на яблука, тому склодуви із німецького містечка Лауша створили перші скляні кульки у якості ялинкових прикрас. Так були виготовлені перші ялинкові кулі. Їх робили з кольорового або прозорого скла, покривали зсередини шаром свинцю, а зовні прикрашали блискітками. Незабаром шкідливе для здоров`я свинцеве покриття замінив шар нітрату срібла — так народилася знайома сьогодні всім ялинкова куля. Іграшки розфарбовувалися срібним та золотим пилом. Це поклало початок створенню ялинкової прикраси й досить скоро таку традицію перейняли представники інших країн.

На території України кінця ХІХ — початку XX століття також використовували прикраси зі скла, вати та картону. Також ялинку прикрашали скріпим намистом, що стали прототипом справжнього жіночого намиста, яким прикрашали різдвяне дерево.

Після революційних подій 1917 року для різдвяної ялинки настав час цькувань. Ялинки та інші ритуальні зимові забавки були викреслені з побуту «нової радянської держави», у 1929 році Різдво офіційно стало звичайним робочим днем. Одразу ж добровольчі дозори почали обходити вулиці та заглядати до вікон, перевіряючи виконання урядового наказу. Ялинку, що з нею міцно асоціювалося Різдво, тепер активно таврують як пережиток минулого та «попівський» звичай. Численні дитячі автори складають вірші та прозу про відважних школярів, котрі не хочуть брати участь у різдвяних святкуваннях. Був ще й екологічний привід: вирубання лісу задля пустого прикрашання визнавалося справжнім злочином проти природи.

Але традицію святкувати Різдво викорінити не вдалося. Жителі міст давали двірнику винагороду за мовчання, запирали вікна, щоб перехожі не помітили з вулиці й ставили ялинку.  За спогадами киянки в сім’ї її матері «напередодні Різдва щільно завішували вікна ковдрами, щоб ніхто ні в яку щілинку не побачив у них ялинку і запалені на ній свічки». Іноді містяни змушені були ставити ялинку в неочікуваних для нашого часу місцях. Ялинка в шафі — звичайна для тих років міра обережності, одна з характерних рис Різдва 1920-1930-х.

Питання про «реабілітацію» свята вирішували вузьким «кремлівським» колом і у 1935 році ялинку офіційно було дозволено. Запрацювали артілі, де до 1960 року ялинкові іграшки виготовлялися вручну. Це були підвісні іграшки та підставочні Діди Морози зі Снігуроньками, зроблені переважно із вати та пап’є маше. В 1950-1960-х роках популярності набули іграшки із тонкого скла — серії казкових персонажів, овочі та фрукти, тварини та птахи. Майстри видували їх за допомогою спеціальних скляних трубок, а потім розфарбовували.

Друга декада шістдесятих років завершила епоху ручного виробництва ялинкової іграшки, у 1967 році у період становлення важкої та легкої промисловості артілі переростали у фабрики, і поступово у країні налагодилося промислове виробництво іграшок.  Під час Другої світової війни тематика іграшок відобразила реалії війни — «собаки-санітари», численні парашутисти. А прості люди так само як багато років до того,  майстрували іграшки для ялинки й для дітей з підручних засобів, часто з металевих дротів.

При Наркомпросі України діяла постійна виставка дитячих іграшок, працювали спеціалісти, які розробляли нові іграшки й консультували працівників дитячих садків та ясель щодо того, які предмети доцільніше вживати для розвитку дрібної моторики, логіки й творчих здібностей у дітей, для опановування навичками рахування та читання; для фізичного розвитку, для ритміки й музики. Зважали на думки та побажання педагогів, застосовували їхній досвід та практичні напрацювання. Це дозволило застосувати нові технології та матеріали, інтелектуальні й творчі людські ресурси, з’явитися вузьким спеціалістам у цій галузі та сформуватися відмітним рисам української іграшки.

Сучасна ялинкова прикраса надихнулася найкращими мотивами минулого, а також увібрала в себе актуальні риси сьогодення. Популярні іграшки наших часів — герої казок, реалізація фантазій сучасних художників, ватні іграшки на тему зими. Наприклад, український бренд «Різдвяні історії» створює ялинкові прикраси із зображенням воїнів української армії та іншої актуальної військової тематики, а бренд зі Львова «Ґроно» під час створення іграшок надихається, зокрема, українським мистецтвом.

Ялинкова іграшка — своєрідний код ДНК певного історичного періоду. Це як предмет мистецтва, який показує нам багато цікавого і важливого, що вартує спостережень та глибинних досліджень


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *