Як українці обрали незалежність під час референдуму 1991 року
Ранок неділі 1 грудня 1991 року був доленосним не тільки для України, а й для всього СРСР. Цього дня відбувався референдум, який мав продемонструвати ставлення українців до незалежності, проголошеної 24 серпня 1991 року.
І більшість це усвідомлювала. У Києві, як і в селах, люди йшли голосувати цілими родинами. Іноземні журналісти спостерігали за піднесеним настроєм українців, а одна з працівниць виборчої дільниці називала цей день «великим», вочевидь наголошуючи на важливості історичного моменту.
Символізм референдуму досить добре передала Христина Лапичак, яка працювала в газеті української діаспори The Ukrainian Weekly. Вона сказала кореспондентові Associated Press:
«Я відчувала, що того дня в усіх цих місцях були присутні душі людей, яким не пощастило дожити до голосування. Там були всі наші предки, усі, хто будь-коли страждав, хто будь-коли мріяв, що їхні онуки побачать волю. Цими онуками є ми».
Чому взагалі виникла потреба проводити референдум та як це рішення призвело до остаточної ліквідації СРСР? Ми розповідаємо про все по черзі.
Тінь березня 1991 року
У 1990 році СРСР тріщав по швах. Республіки одна за одною проголошували суверенітет, а країни Балтії вже на законодавчому рівні готувались до проголошення незалежності. Михайло Горбачов, тодішній очільник СРСР, будь-що намагався втримати країну від розпаду і запропонував новий союзний договір. Він планував розширити самостійність республік, але за умови, що вони залишатимуться у складі Радянського Союзу.
17 березня 1991 року в СРСР відбувся єдиний в історії країни референдум, у якому брали участь й українці. У людей питали, чи підтримують вони збереження Радянського Союзу, але з розширенням прав республік. В Україні 70% населення висловили підтримку. Але такий результат простежували не у всіх областях. Наприклад, на заході країні та в Києві більшість була проти.
Враховуючи результат референдуму, союзний договір планували підписати наприкінці літа 1991 року. Але історія часто йде не за запланованим сценарієм. Спроба державного перевороту, що почалась 19 серпня у Москві, повністю змінила розклад сил. Перспектива збереження СРСР знаходила все менше прихильників. Зрештою, вже 24 серпня 1991 року депутати Верховної Ради УРСР схвалюють «Акт проголошення незалежності України».
Проте залишалась проблема. Результати березневого референдуму могли стати формальним приводом для Кремля анулювати цей документ. Саме тому Верховна Рада вирішила підтвердити незалежність ще й всеукраїнським референдумом, запланованим на 1 грудня 1991 року.
Залаштунки політики
Для проведення референдуму була ще одна причина. Після проголошення незалежності 24 серпня жодна країна у світі не визнала Україну. Чому? Ще існував СРСР, тому більшість держав зайняла вичікувальну позицію. Наприклад, тодішній американський президент Джордж Буш-молодший, на питання «Чи визнають США незалежність України та інших радянських республік?» відповідав, що треба почекати. А вже у вересні 1991 року Буш отримав доповідну записку з таким текстом:
«Україна в цій ситуації є джокером. І Єльцин, і Горбачов відчували, що Україна мусить залишитися в Союзі. Це величезна економіка, тісно інтегрована з Росією, і раптовий розрив був би катастрофічним… Цілком ймовірно, що…Україна залишиться в союзі».
Як бачимо, американські аналітики помилково розуміли ситуацію і мали ілюзію збереження СРСР. Однак вони погано знали українців…
Михайло Горбачов сприймав цей референдум як особисту трагедію, бо розумів, що у випадку підтримки незалежності це буде останній цвях у труну СРСР. Він навіть намагався вмовити Леоніда Кравчука, тодішнього голову Верховної Ради, відмовитись від проведення народного волевиявлення.
В одній телефонній розмові той йому сказав: «Не робіть дурниць, Леоніде Макаровичу! Ваш референдум неодмінно провалиться, адже в березні 70 % проголосували за Союз».
Боялись результатів опитування і деякі українські депутати. Потрібно було не просто здобути більшість, але й перевершити той, «горбачовський» референдум.
Напередодні референдуму
Перед проведенням референдуму демократичні партії активно агітували на підтримку незалежності та розповідали про переваги самостійної держави. Наприклад, демократична партія «Народний Рух» випустила мільйони летючок, активно працювали і державна преса з телебаченням, і опозиційний самвидав.
30 листопада, за день до народного волевиявлення, у розмові з Горбачовим Буш сказав, що США підтримають рішення українців. Щоправда, неофіційно той говорив вже Кравчуку, що підтримає українську незалежність, якщо результати референдуму перевершать позначку у 70% підтримки.
Результати
1 грудня 1991 року почався референдум. Українці мали відповісти на питання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України», а також проголосувати за кандидата у президенти.
«Була просто ейфорія після голосування. Дуже велике піднесення, сподівання. Радість була велика. Тим більше коли почули про добрі результати не лише у Львівській області, але й у Криму і Севастополі, у цілій Україні», — пригадував дисидент Микола Горинь.
І радіти було чому. Явка виборців величезна — 84%. А результати перевершили навіть найсміливіші очікування. Незалежність підтримало 90% всіх, хто взяв участь у голосуванні. Найважливішим було те, що ця підтримка була у всіх українських областях — навіть у Криму та Севастополі, де активно діяли прорадянські сили. Ці результати продемонстрували абсолютну єдність українців щодо майбутнього нашої держави.
Кінець імперії
Цей референдум став кінцем радянської імперії. У телефонній розмові з Кравчуком Буш запевнив, що США підтримають українську незалежність. Єльцин сказав американському президенту, що без України не бачить сенсу подальшого існування СРСР.
23 грудня 1991 року вийшов черговий номер журналу Time, на обкладинці якого був Михайло Горбачов та підпис «людина без країни». І це відповідало дійсності, оскільки 8 грудня лідери України, Росії та Білорусі зібрались у Біловезькій пущі та констатували, що СРСР фактично припинив існування. А 25 грудня, на Різдво, по телебаченню виступив Горбачов, який офіційно засвідчив розпад радянської держави.
Вже після референдуму Україну почали визнавати інші держави. Першими були Польща та Канада. 25 грудня визнали й США. До кінця січня 1992 року перелік налічував понад 90 держав світу.
А український політик Іван Заєць чудово резюмував: «Цей референдум показав, що українська державність виникла не з інтересів купки якихось політиків, а що вона справді постала від бажання мати свою державу, з одвічного прагнення українців до волі».
Матеріал створений у співпраці з Національним проєктом з медіаграмотності «Фільтр» Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.