Жіночий альманах «Перший вінок» перевидають в Україні вперше за 137 років: чому він історично важливий
Понад 130 років тому активістка Наталія Кобринська та письменниця Олена Пчілка об`єднали Україну та її жіночі голоси — спільними зусиллями діячки випустили альманах «Перший вінок». Цьогоріч його перевидає команда Creative Women Publishing.
«Вихід такого збірника наприкінці XIX століття став початком української жіночої літератури та результатом феміністичного активізму», — ділиться співзасновниця та головна редакторка видавництва Ірина Ніколайчук.
«Перший вінок» зібрав авторок з Галичини та Наддніпрянщини — кожна мала власну мотивацію з`явитися в альманасі.
«Якби Netflix узявся знімати серіал про видання “Першого вінка”, він точно не поступився би “Бріджертонам” ні драматичністю, ні видовищністю», — каже Ірина Ніколайчук.
Якими були залаштунки створення «Першого вінка» та яке значення альманах мав для тодішнього жіноцтва, ELLE розпитав у докторки філологічних наук та дослідниці жіночої історії Алли Швець.
Алла Швець
Ірина Ніколайчук
Три постаті альманаху: Наталія Кобринська, Олена Пчілка та Іван Франко
Засновниця організованого фемінізму в Україні Наталія Кобринська запропонувала концепцію жіночого альманаху та вклала в нього чимало власних коштів. Проте без підтримки та сестринського крила старшої приятельки з Наддніпрянщини — Олени Пчілки видання навряд чи змогло відбутися, розповідає Алла Швець.
«Редакційний олівець» залишався здебільшого в руках Наталії Кобринської, хоч вона й відповідала за галицьку частину збірника. Олена Пчілка зосередилася на наддніпрянських авторках, долучила молоді літературні сили — зокрема, Людмилу Старицьку та Лесю Українку, а також запропонувала назву альманаху.
Наталія Кобринська
Олена Пчілка
Титул «Першого вінка» стверджує: видання з`явилося коштом та заходом двох жінок. Проте проєкту допомагав Іван Франко. Він супроводжував Наталію Кобринську та Олену Пчілку на всіх етапах роботи — наприклад, укладав план і структуру, відбирав авторок, редагував тексти та залагоджував технічні питання з друком. Іван Франко створив медійний розголос для «Першого вінка»: анонсував його появу, а згодом публікував свої рецензії та відгуки на альманах у численних публікаціях.
Голоси жінок наприкінці XIX століття
У «Першому вінку» зібралося 17 письменниць: Олена Пчілка та Ганна Барвінок стали успішними комерційними брендами для видання, а більшість інших авторок потрапила до збірника завдяки рекомендаціям Івана Франка та Наталії Кобринської.
«Чи можемо ми уявити завзяття тих жінок, які в умовах української бездержавності, розділені політичними кордонами двох імперій, серед домашніх клопотів й утертих патріархальних устоїв, без університетської, а часто й без будь-якої освіти, зуміли згуртуватися й створити неоціненний культурний продукт?» — ділиться Алла Швець.
Альманах об`єднав жінок, різних за соціальним станом, фахом і віком, — на його сторінках з`явилися імена і 16-річної Лесі Українки, і 59-літньої Ганни Барвінок.
Леся Українка
Ганна Барвінок
Одна з авторок, Катерина Довбенчук, була неписьменною, але надиктувала власні матеріали братові Михайлові Павлику. Водночас Олеся Бажанська погрожувала відмовитися від авторства своїх творів, бо болісно сприймала редакторські втручання. Наталія Кобринська уїдливо відреагувала, коли Іван Франко відхилив її нарис «Учительки» на користь «Спогадів учительки» Уляни Кравченко, хоч обидва твори до альманаху так і не потрапили. Олена Пчілка теж не з усім погоджувалася — тим паче її «Товаришок» Іван Франко скоротив на третину.
Олеся Бажанська
Уляна Кравченко
Попри суперечки, альманах таки випустили — така подія по-різному вплинула на долю авторок: для Уляни Кравченко та Дніпрової Чайки стала частиною успішного дебюту в літературі, натомість для Софії Окуневської та Михайлини Рошкевич — тільки коротким спалахом нового досвіду.
«З виходом “Першого вінка” на літературному обрії Галичини і Великої України з’явилася ціла генерація блискучих письменницьких талантів і започаткувалася тягла традиція жіночого письма», — розповідає докторка філологічних наук.
Софія Окуневська
Михайлина Рошкевич
Значення жіночого альманаху для України
Наталія Кобринська назвала «Перший вінок» «первоцвітом жіночого виробу», а Іван Франко — «безцінною пам`яткою для історика нашого письменства».
Поява збірника відзначила створення «Товариства руських женщин» 1884 року та закріпила бажання українського жіночого руху проявити себе за допомогою письменства.
«Альманах став великою подією для багатьох жінок, першим сміливим голосом жінки про себе саму, літературним документом її життя, який більше ніколи не повторився у такому ж форматі», — розповідає Алла Швець.
Проте вихід «Першого вінка» у світ не став видавничою сенсацією та не поширився активно в жіночих колах — не всі могли повноцінно зрозуміти його значення. Інтелігенція також сприйняла його по-різному — зокрема, Михайло Грушевський схвально відгукнувся про збірник у пресі, а представник народовського табору Григорій Цеглинський написав критичну рецензію в галицькому журналі «Зоря».
Значення «Першого вінка» в історії жіночих змагань оцінила нова генерація через 50 років, каже Алла Швець.
«Невипадково на Першому жіночому конгресі в Станіславові 1934 року до почесної президії організаторки запросили тих, що творили «Перший вінок», тих, які ще були, — Уляну Кравченко, Климентину Попович-Боярську, Михайлину Рошкевич, Сидору Навроцьку», — ділиться дослідниця.
Тексти збірника віддалені від сучасних читачів на майже 150 років. Попри це, видавництво Creative Women Publishing вирішило познайомити українців з його авторками та підготувало видання «Ті, що творили “Перший вінок”». Уперше з кінця XIX століття їхні історії почують знову — про те, чим і як вони жили, кого любили, через що тішились та бентежились.
«Передовсім цей альманах — літературний артефакт, безцінний документ, — розповідає Ірина Ніколайчук. — Наша перша ціль — дати зазвучати авторкам “Першого вінка” в наш час саме так, як вони звучали для своїх сучасників і сучасниць».