Новости / Мир моды

Засновниця Gen.Ukrainian про труднощі ведення проєкту, роботу табору Gen.Camp і плани на майбутнє

Gen.Ukrainian — громадська організація, яку створено, щоб зробити максимум задля подолання психологічних травм у дітей, які зіштовхнулися з жахіттями війни. Заснований у рамках Gen.Ukrainian, табір для психологічної реабілітації дітей Gen.Camp 17 квітня зустрів у Карпатах нову зміну. Проєкт реалізується за підтримки фундації Олени Зеленської. 

Ексклюзивно для ELLE.UA Оксана Лебедєва, засновниця Gen.Ukrainian, розповіла про труднощі ведення проєкту, роботу табору Gen.Camp і плани на майбутнє.

Оксано, до Gen.Ukrainian ви також були відомі, як засновниця бренду Varenyky Fashion. Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створити настільки потужний новий проєкт та наскільки складно було адаптуватися до нової реальності?  

Справді, моєму етнобренду Varenyky Fashion цього року виповнюється 9 років. Дуже люблю цей проєкт і вважаю, що він є брендом поза часом. Я створювала його від щирого серця, оскільки давно люблю етно і насолоджуюсь тим, як українці переосмислюють значення власного походження та створюють на його ґрунті нову естетику. Насправді я радію коли з’являється більше класних брендів, які використовують етнотему — вона наразі дуже актуальна.

Ідея створити Gen.Ukrainian стала відповіддю на шоковий стан, у якому я перебувала після того, як побачила наслідки деокупації Київської області. Побачене вразило мене своїм жахом і я не могла припинити думати про те, як продовжувати з цим жити і як подолати наслідки. Передусім ті наслідки, які впливають на ментальний стан кожної людини в Україні. Мене хвилює стан дітей і те, наскільки травмувальними є окреслені події для їх психіки. Найбільше я хочу допомогти дітям пережити побачене і будувати своє майбутнє без психотравматичних наслідків.

Я одразу знала, що моя активність матиме психосоціальний характер. По-перше, мене хвилює аспект ментального здоров’я. Вважаю, що надзвичайно треба розвивати обізнаність та культуру турботи про ментальне здоров’я в Україні. По-друге, моєю точкою болю є діти. Таким чином, ми створили Gen.Ukrainian для допомоги найменш захищеним верствам населення — дітям, які зазнали травмувальних подій, втративши батьків або ставши свідками воєнних злочинів. 

Коли ви зрозуміли, яким саме буде проєкт Gen.Ukrainian, яким був найперший крок до його втілення? Яку задачу треба було вирішити найпершою, щоб все вийшло? 

Майже одразу я знала, що в першу чергу хочу спробувати створити психологічно-реабілітаційний інтенсив для дітей, щоб зрозуміти з чим треба працювати і яким чином працювати — це було перше викристалізоване бачення. Але, звісно, повної картини та форми ще не було — нам довелося готуватись близько 3 місяців, щоб знайти відповіді: чи ми будемо залучати дітей разом з дорослими чи без, де саме ми шукатимемо дітей, за якими протоколами будемо працювати. Gen.Ukrainian була заснована в серпні, коли остаточно стало зрозуміло, що потрібно буде нести юридичну відповідальність за вивіз дітей, робити оплати — тоді ми юридично оформили громадську організацію. 

Першою задачею був пошук дітей, а вже як наслідок — переконання дорослих віддати дитину на психологічну реабілітацію. Вони занадто добре пам’ятали весну 2022-го року, що залишалась шоком для кожного.

Пошук був складним, оскільки не було ніяких централізованих реєстрів, а постраждалі ще ніде не фіксувалися. Крім цього, не було таких потужних організацій, які функціонують зараз. Також проблемою стало те, що батьки не вважали реабілітацію важливою для своїх дітей, оскільки досі присутня стигматизація психологічного сервісу. Культура психологічного піклування про своє ментальне здоров’я та про здоров’я своїх близьких залишається недосформованою. 

Батьки або опікуни розв`язували нагальні питання, як-от зміна місця проживання, пошук житла, задумуючись про ментальне здоров’я в останню чергу. Тому одним з найскладніших питань тоді та досі є вмовляння родини розлучитися з дитиною заради отримання нею психологічної допомоги.

Що є найскладнішим у веденні такого проєкту? 

Найважчою в цьому проєкті є емоційна складова. Неможливо не пропускати історії цих прекрасних дітей і людей через себе. На початку проєкту я власноруч збирала групу діток, і через мене проходило дуже багато сімей. Найскладнішим було обирати кому ти допоможеш, а кому мусиш відмовити.

Зараз у нас сформовано величезну круту команду, яка допомагає мені збирати всі кейси. Звісно, пізніше, у таборі, ми знайомимося з дітками, і неможливо не прикипіти до когось. Розставатися з дітьми, після проведеного часу разом завжди дуже складно. 

Ви вже допомогли великій кількості дітей і зараз формуєте нові зміни реабілітаційного табору для дітей Gen.Camp. Яким чином діти потрапляють до табору? 

Насамперед на нашому сайті Gen.Ukrainian є анкета, яку можна заповнити, і вашу заявку буде розглянуто найближчим часом. Додатково, у нас є розгалужена система пошуку дітей: нам допомагають багато волонтерів, організацій, фондів, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство соцполітики, Національна соціальна служба, Радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук. Також ми співпрацюємо з Національною поліцією. Діти потрапляють до табору абсолютно звідусіль. 

Дітей наразі дуже багато. Іноді буває, що групу зібрано, але знаходиться ще одна дитина, яка потребує допомоги. Наприклад, нещодавно нам подзвонили з команди Святослава Вакарчука: під час концерту він познайомився з малим, який знаходиться у надзвичайно критичному стані. І ми цього хлопчика будемо намагатись забрати в найближчу зміну. В анкеті вказано, що ми зараз працюємо з дітьми, які втратили батьків, одного чи обох — вважаємо цей напрям одним із пріоритетних зараз. Наразі в нас дуже багато звернень і тисячі анкет, ці списки поповнюються щодня, але ми фокусуємось на дітях із втратами.

Ми завжди відкриті: можна написати нам у Direct в Instagram або на email. Працює також імідж табору — задоволені батьки розповідають, як зустрічають дітей після табору, розповідають один одному про нас.

Розкажіть детальніше, як працює табір, від моменту як ви знаходите дитину та готуєте її до зміни та до фіналу програми реабілітації. 

Gen.Camp — спеціальний проєкт Gen.Ukrainian, в якому ми буквально в лабораторних умовах спостерігаємо за дітьми та маємо можливість практично слідкувати за тим, як діти проходять реабілітацію, напрацьовувати матеріали.

Поділюся з вами повною хронологією нашої роботи.

Спочатку, коли діти вже зібрані у групи, а набір закрито, ми починаємо навчання для всієї команди психологів, вихователів, тьюторів — для абсолютно всіх дорослих, хто потрапляє в табір, навчання проводить автор програми «Захищені любов’ю» Оксана Шльонська. Вже на цьому етапі ми тиждень пропрацьовуємо анкети та дані з первинної діагностики дітей, розбираємо кожну дитину: що з нею сталося, її особливості. 

Первинні дані про дітей доповнюються, коли діти приїжджають до табору: вони збираються в терапевтичні групи, розділяються за віком до психологів, мають через день групову та індивідуальну терапію. Програма дуже насичена та інтенсивна і є, як психологічною (головною), так і освітньо-розважальною, оскільки діти в таборі, маючи досвід горювання та страждання, мають відволікатися та заново проживати такі емоції, як радість, цікавість, грайливість. В таборі багато розваг, спорту, хореографії, тепла, любові та чогось цікавого, що малі дуже люблять — ми намагаємося усіма силами створити безпечне середовище, де їм можна бути будь-якими й переживати свій біль у будь-який спосіб. До кожної дитини намагаємось підібрати свій ключ та стратегію.

На зміну, яка стартувала декілька днів тому, ми вперше привезли тінейджерів від 12 до 16 років. Для підлітків нами розроблена програма профорієнтації, де залучені найкращі фахівці з інтегральної освіти. 

В таборі є багато класних штук повʼязаних і з терапією, і з життям, де їх вчать по-новому довіряти світу, бо у багатьох зʼявляється базова недовіра. Вся програма скерована на те, щоб діти прожили горе: заглибилися туди, відпрацювали та вийшли у своє майбутнє. 

Одна з найважливіших складових табору — стабільний розклад. Ми спеціально створюємо безпечне середовище, в якому для дитини все зрозуміло. Вона знає, що буде робити завтра, що буде їсти, з ким буде працювати за годину, через три години.  

Наш табір — це комплекс терапій та освітньо-розважальної програми, і коли ми прощаємося, ми робимо індивідуальні висновки по кожній дитині. 

До моменту потрапляння дитини до табору ми ніяк її не готуємо. Але водночас прикладаємо дуже багато зусиль, коли стикаємось з дуже травмованими дітьми та нерозумінням дорослих про те, наскільки ця допомога важлива зараз. Оскільки травмована дитина нічого не хоче — не хоче нікуди їхати — вплив дорослих грає велику роль. Наша головна мета в тому, щоб діти доїхали до нас, тому на початку особливої підготовки дітей немає, але є підготовка команди, і це найголовніше.

Чи є діти, які залишаються в черзі, поки реабілітацію проходять більш травмовані діти? 

Ні, звичайно, такої черги не існує. Рідко коли до нас потрапляють діти, у яких сталося щось прямо зараз. Ми працюємо з наслідками. 

Була історія з хлопчиком з Бахмута, якого тільки забрали та привезли, і ми взяли його через два тижні після його травмувальної події. У нього навіть не було свідоцтва про народження — ми отримали документ за 12 годин до виїзду дитини за кордон. 

Такі ситуації бувають й ми намагаємося бути гнучкими та забираємо таких дітей, бо чим швидше надана допомога, тим краще. Чим раніше відпрацювали із дитиною класні спеціалісти, тим, звичайно, ліпше. На сьогодні немає як такої черги, є просто люди, які можуть поїхати у той чи інший період. Порівняно з минулим роком, у нас додалися Херсон та Херсонщина. 

Ми ніколи не розділяємо братів та сестер і наполягаємо, щоб вони проходили реабілітацію разом, але часом в сім’ях трапляється ситуація, що ось його не віддам, бо він в мене якийсь не такий, а доньку забирайте, їй гірше. А потім повертається донька і мати бачить, що дитині стало краще і, побачивши результат хоче, щоб тепер забрали й молодшу дитину.

Відомо, що програма реабілітації розроблена спеціально для українських дітей, які постраждали від війни. Чи можете ви навести приклад, в чому унікальність цієї програми? 

Ми розробили свою програму реабілітації, бо не знайшли у світовій практиці нічого, що б задовольняло нас повністю.

Певні короткострокові програми, які вже існують у світі, просто не орієнтовані на таку глибину травми та підходять більше дітям, які пережили переїзд у звʼязку з війною. Інші програми переважно базуються на роботі із травмами, повʼязаними із домашнім насиллям, булінгом в школі. Але не з ситуаціями, коли твоїх батьків переїхали танком в тебе на очах і спалили. Рівень страждань наших дітей значно вищий, тому нам потрібно було це враховувати при створенні програми реабілітації. Окрім того, мали врахувати й культурні особливості. Ми не можемо використовувати методи, які, приміром, використовували для сирійських біженців.

Автор нашої програми, українська психологиня Оксана Шльонська, працювала з пораненими дітьми, дітками після ампутацій, вдовами, вдівцями — вона надзвичайно заглиблена у контекст цієї війни. 

Програма написана українцями для українських дітей з усією любов`ю. Тому і називається «Захищені любов`ю». Вона базується на двох наукових методах: когнітивно-поведінковій та кататимно-імагінативній терапії. Охоплює індивідуальну терапію, групову терапію та обов`язково роботу з батьками чи опікунами, адже підвищувати педагогічну компетенцію оточення надзвичайно важливо, бо після реабілітації дитина повертається у травмоване середовище. 

Як запобігти рецидиву після проходження реабілітації? Як ви готуєте дитину або опікунів/батьків дитини до повернення її з табору?

Напрямки діяльності Gen.Ukrainian пов’язані з тим, що ми постійно надаємо допомогу у той чи інший спосіб. По-перше, дітям які вже були у кемпі та з якими ми знайомі і їхній стан такий, що ми з ними продовжуємо працювати й після випуску. По-друге, дітям, які не потрапляють у табір з різних причин, але їм потрібна допомога та консультація. Окремий напрям нашої діяльності — науковий. Система підтримки, яку ми вибудовуємо для дітей, пов’язана не тільки з психологічною допомогою, а і з освітніми програмами, адже психологічний інтенсив — це добре, але, повертаючись у травмоване середовище, діти мають надалі отримувати підтримку, то ж з деякими ми продовжуємо працювати після.

До кінця реабілітації дітей ми слідкуємо їх станом. Програма побудована таким чином, щоб дитина вийшла у своїх думках на інший рівень, змінила погляд на ситуацію та змогла самостійно дати собі раду, коли вона нас покине. Вся програма побудована на формуванні внутрішнього локусу контролю — коли ти сподіваєшся на себе, коли ти вибудовуєш систему контролю та цінностей через самого себе.

Минула зміна відбувалася в Іспанії, нова зміна — в Карпатах. Чим ще, окрім локації, відрізнялася реабілітація дітей, які приїхали в табір у квітні?

Головна різниця цих змін в тому, що ми подвоїли кількість дітей та беремо таку вікову групу як підлітки 12–16 років. Для них написана та адаптована нова програма згідно з віком. Дуже важливою складовою для виходу з травми для підлітків є профорієнтація, тому для будування програми були залучені найкращі фахівці з професійної орієнтації, тестуватимемо їх по системі Магеллано. Представники різних індустрій, популярних та цікавих зараз, будуть викладати їм професії, які можуть потенційно бути цікавими підліткам, адже нам надзвичайно важливо вивести їх у майбутнє. Програма побудована на думці, що майбутнє є і потрібно його планувати, таким чином повертаючи дітям радість життя.

Які подальші плани функціонування проєкту? Наскільки він прив‘язаний до війни та чи буде продовжувати свою діяльність у світлому майбутньому, коли дітей вже не треба буде рятувати від травматичних воєнних спогадів?

Ментальне відновлення навіть після перемоги України буде тривати роками. Вже зроблено аудит потреб у психологічних та психіатричних послугах й стало зрозуміло, що дуже багато українців потребуватимуть спеціальної допомоги.

Статистика така: виявляється, *40-50% населення України потребуватиме психологічної підтримки різного ступеню інтенсивності: зокрема, 1,8 млн людей — серед військових та ветеранів, 7 млн – серед людей старшого віку, близько 4 млн — це діти та підлітки. 

То ж ми просто розпочали цей шлях вже зараз і не стали чекати поки все закінчиться і в умовах війни, коли немає ніякої стабільності, намагаємося напрацювати досвід, який нам стане у пригоді, коли ми вже зможемо спокійно відновлювати населення та йти до посттравматичного зростання. Я надзвичайний прихильник цієї теорії ПТЗ. 

Отже, говорячи про майбутнє України у розрізі ментального здоров’я, потрібно вже зараз закладати основи, напрацьовувати методики, будувати систему підтримки, знімати цю соціальну стигму, підвищувати обізнаність щодо психологічних послуг. У багатьох людей це все ще пов’язано з «псіхушкою», «радянською каральною медициною». Всі ці асоціації потрібно знімати. Варто розповсюджувати інформацію. Треба, щоб культура ментального здоров’я стала невіддільною складовою у школах, університетах, на роботі, щоб людина та її психічне здоров’я стали центром уваги нашої країни. Ми маємо побудувати культуру піклування про своє психологічне здоров’я та про психологічне здоров’я своїх близьких. Це робота на довгі роки. 


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *