Історія гламуру: як зародилися тижні моди

Близько 100 років тому побачити дизайнерські колекції одягу могли виключно члени королівської сім`ї або ж заможні купці. Шалений страх крадіжки дизайну змушував модельєрів проводити покази в закритому форматі. Навіть фотографам чи редакторам заборонялося робити знімки. Першим сміливцем, який у 1860 році наважився представити свої твори в Парижі, став англійський модельєр Чарльз Фредерік Уорт, який замість манекенів вивів на подіум живих моделей. Він бачив у цьому можливість залучити емоції, що підсилювало вау-ефект від усієї колекції одягу. Першою манекенницею була його жінка, яка вийшла на дефіле, щоб продемонструвати роботи чоловіка. 

Christian Dior fashion show

Вважається, що перші формальні модні покази почала проводити британська дизайнерка Люсіль, яка у 1905 році провела захід під назвою «парад манекенів» прямо у своєму саду. Це призвело до того, що продажі її одягу за наступний рік зросли майже вдвічі. Згодом Поль Пуаре взяв собі за завдання перетворити покази в розкішні костюмовані бали. Він поєднав свою комерційну вигоду від продажу одягу зі спілкуванням між світськими гостями. Поки дві моделі презентували одяг на сцені, наступні дві змінювали одяг у гардеробній. Він був першим, хто зрозумів важливість створення справжнього шоу із показів для привернення уваги публіки. Йому належить ідея організації фуршету й афтепаті із заможними гостями та моделями, щоб ті могли обговорити все у невимушеній атмосфері. Однак Поль не збирався зупинятися на цьому та вже у 1911 році створив бал під назвою «Тисяча і друга ніч», де були представлені грандіозні образи, гра акторів і світлові ефекти. Отже, йому вдалося випередити час і закласти базу майбутніх fashion-показів.

У 20-30-ті роки XX століття на модній сцені з`явилися такі імена, як Коко Шанель, Мадлен Віоннет та Ельза Скіапареллі. Цей період ознаменувався розквітом німого кіно й салонних модних дефіле. Під час своїх презентацій дизайнери почали залучати навички з кіноіндустрії, щоб зацікавити якомога більше клієнтів. 

Schiaparelli fashion show

Водночас економіка й час прогресивного виробництва США сприяли розвитку культури країни. Тому люди середнього класу мали змогу відвідувати модні заходи. У 1903 ідею французьких fashion-показів вперше втілив у життя універмаг Ehrlich Brothers у Нью-Йорку. Інші магазини також підхопили цей задум: модні покази організовували прямо в ресторані чи в готелі під час обіду. На той час вимоги до моделей були зовсім не прискіпливі — достатньо мати плавну ходу й привабливі риси обличчя. 

Неочікуваний вплив війни на fashion-світ 

Більшість помилково вважає, що перший показ пройшов у Парижі. Такий міф виник через те, що до 1940-х років американські дизайнери, редактори та покупці їздили шукати натхнення у французьку столицю. Тоді покази не проводилися системно, а були організовані у вигляді вечірок у домах найвідоміших паризьких кутюр’є. Однак Друга світова війна та нацистська окупація унеможливила будь-які подорожі до Європи. Ситуацією скористалася культова американська публіцистка Елеонора Ламберт, яка вчасно побачила можливість відвернути увагу від Парижу до Нью-Йорку. У 1943 вона запустила перший Тиждень преси, який закликав дизайнерів продемонструвати свої витвори в США. Згодом цю подію почали називати Тижнем моди. Головна ідея була — знайти рекламодавців з бюджетом на проведення шоу та відчинити двері модного світу для простих людей.

Перехід від камуфляжу до кутюрного вбрання

У післявоєнний період у світі моди настала криза. На щастя, лише економічна. Це надихнуло модельєрів створити колекції одягу на ляльках і відправити у вигляді виставки різними країнами світу. Перші експонати були представлені у 1945-му у паризькому Луврі. Одними з організаторів таких заходів був Крістобаль Баленсіага, Роберт Річчі та Жанна Ланвін.

Диктатор у світі моди Крістіан Діор з`ясував важливу деталь тогочасного суспільства: «Люди вже вдосталь натерпілися нестачі одягу та нескінченних видів військової уніформи. І тому я вирішив відвести публіку від аскетичного стилю». У 1947 році у Парижі Діор продемонстрував колекцію одягу під назвою New Look, у якій зʼявився революційно новий образ сукні із заокругленими плечима і затягнутою талією. Розкішний одяг викликав обурення публіки й навіть спровокував мітинги проти непрактичних і дорогих тканин в одязі. 

Christian Dior fashion show

У ці ж часи італієць Юбер де Живанши прагнув відродити вітчизняну культуру виробництва тканин, тому у своїй діяльності почав залучати відомих акторок, як-от Одрі Хепберн, задля демонстрації нових колекцій. Відтоді інші дизайнери зрозуміли, наскільки вигідним є конструювання одягу не лише для моделей, а й для голлівудських зірок, які з виходом фільму моментально робили бренд всесвітньо впізнаваним. У такий спосіб італійська мода почала завойовувати американський fashion-ринок.

Зліт прет-а-порте

У порівнянні з сучасними показами салонні дефіле були створені для обраної групи клієнтів модного дому. Такий формат дозволяв налагоджувати спілкування між дизайнером і клієнтом, враховувати їхні індивідуальні побажання та відшивати унікальні зразки одягу.

Yves Saint Laurent FW 2023/24

У 1950-х роках виникли молодіжні субкультури, які протиставляли себе середньому класу, і почали впливати на подіум, а згодом і формувати його. Так, виникла ідея створення готових колекцій, які шиють невеликими серіями, на відміну від кутюрного вбрання, що виготовлялося лише під замовлення і в єдиному екземплярі. Це зробило моду більш доступною і демократичною. Такі дизайнери, як Карл Лагерфельд, Ніна Річчі та Ів Сен-Лоран стали одними з головних майстрів у часи революції прет-а-порте. Вони зробили достатньо хитрий крок — продемонстрували свої підбірки одягу за тиждень до презентації кутюрних колекцій. Це спрацювало й згодом перетворилося в масову моду, яка продовжує існувати й до сьогодні. Водночас у 60-х роках почали зʼявлятися сміливі експериментальні колекції. Дизайнери, у тому числі Пʼєр Карден і Пако Рабан, почали створювати образи, які не відповідають тому, що одягне жінка у звичайному житті. Такий одяг було цікаво розглядати й обговорювати, що й почало привертати увагу широкої публіки.

Повернення традиції показів

Fashion-індустрії знадобилося 30 років задля продовження традиції fashion-шоу. Лише після 1970-го почали зʼявлятися грандіозні заходи, які ми знаємо дотепер. Другий тиждень моди зробили паризькі дизайнери у 1973 році. Згодом цю ініціативу підтримали колеги з Мілану у 1979-му, й одними з останніх були лондонські модельєри у 1984 році. Повторний американський дебют стався у 1993-му. Покази почали створювати для того, щоб побачити на подіумі обличчя нових модельєрів. У цей час швидко зросли такі бренди, як Kenzo від Кедзо Такада, Sonia Rykiel і Chloe під керівництвом Карла Лагерфельда. 

Vivienne Westwood SS 2018

Центр креативності 80-х років належав Лондону, де почали змішувати панк-культуру з модою. Одяг Вівʼєн Вествуд яскраво відтворював тогочасне поєднання культури протесту, рок-музики, вуличної моди й революції тодішньої молоді в дизайнерських колекціях. Внаслідок цього її стали називати модельєркою-бунтаркою. Поступово почала зникати межа між модою і мистецтвом, а дизайнери взялися за створення яскравого та феєричного вбрання для подіумів.

Епоха розквіту супермоделей

У 90-х роках світ почав надихатися вбранням, яке демонструвала конкретна модель чи зірка. На подіумах почали зʼявлятися недосяжно-ідеальні образи жінок, які носять одяг, про який мріє кожна дівчина. Модні доми стали витрачати мільйони для того, щоб укласти контракти з супермоделями, і це призвело до того, що ті почали заробляти на рівні музикантів і кінозірок. 

Заразом розвиток телебачення зробив можливим демонстрацію прямих трансляцій fashion-шоу. Дизайнери почали робити покази все більш епатажними для залучення якомога більшої кількості глядачів. Яскравим прикладом були шоу Александра Маккуїна, які щоразу дивували публіку. Так, у 2001 році під час шоу Voss на тему ментальних захворювань він помістив гостей у прозорий куб, а колекцію Dante представив прямо в церкві Христа в Лондоні. «Дизайнер має слідувати чітким правилам, щоб у результаті порушити їх і створити революцію», — так він прокоментував своє бачення подіумів. 

Сінді Кроуфорд

Сьогодні покази моди продовжують підтримувати встановлену традицію, тому першою столицею, що відкриває двері для модниць і модників, є Нью-Йорк, за яким слідують Лондон, Мілан і Париж. Нині fashion-шоу проходять двічі на рік: у лютому дизайнери демонструють свої осінньо-зимові колекції, а у вересні вони представляють весняно-літні варіації одягу. Проте в період COVID-19 багато дизайнерів заявили про те, що більше не хочуть брати участь у випередженні один одного й перетворювати творчий процес на рутину. Такі творці, як Джон Гальяно, Раф Сімонс та Стелла Маккартні, відкрито заявили про те, що відмовляються від такої серійності й планують випускати свої колекції за іншим принципом.

Яке майбутнє чекає на світ модних показів?

Мода вже давно перестала бути лише про «5 трендів цього сезону». Премʼєра дизайнерських колекцій зараз —  це грандіозне шоу, у якому бренди витрачають шалені гроші, щоб виділитися, провокуючи тим самим своїх конкурентів не залишатися осторонь. Це призвело до обговорення питань екологічної свідомості. Адже масштаб подій з кожним роком лише збільшується, поступово виходячи з-під контролю. Покази моди, що зародились як ексклюзивні події тепер перетворилися на динамічні платформи, що генерують культурні та соціальні зміни. Віртуальні покази, гендерно-нейтральні колекції, етичні та стійкі матеріали — це лише деякі з напрямків, які займають провідне місце у розвитку fashion-індустрії. І якнайкраще сказав Ів Сен-Лоран: «Тиждень моди — це театр, де ми показуємо свої мрії, а згодом реалізовуємо їх».

Jaquemus SS 2021

Текст: Анастасія Павлюк