Як українці одягалися до Великодня: особливості народного вбрання

У Zagoriy Foundation запустили проєкт «Витоки. Путівник українськими звичаями», присвячений головним традиціям відзначення Великодня. У межах ініціативи етнографи, фольклористи та історики з використанням задокументованих та узагальнених свідчень очевидців розповіли про звичаї події: особливості декорування оселі, підготовку до свята, їжу та обряди в різних етнографічних регіонах. 

Одяг завжди був важливою складовою української культури. Традиційне вбрання часто мало ритуальне значення під час обрядів. І хоч характеристик народного костюма, прив’язаних до Великодня, не зафіксували, все ж залишилися деякі згадки про святкове вбрання українців. Про особливості одягу у проєкті «Витоки» розповів директор Центру фольклору та етнографії ННІ філології КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Щибря.

Одяг на Великдень

Головна риса вбрання на Великдень — протиставлення одягу, який українці носили під час посту. Перед святом зазвичай обирали прості речі з мінімальною кількістю оздоблення та стриманими кольорами. Проте на Великдень українці одягалися тільки в найкраще — і найбільш вишуканий вигляд мали саме в понеділкову службу. А оскільки під час Всенічного богослужіння було прохолодно, то обов’язково брали верхнє вбрання. 

«Ранок Христового Воскресіння». Микола Пимоненко

В урочисту понеділкову службу українці могли похизуватися новим одягом, створеним узимку чи під час Великого посту. У деяких етнографічних регіонах казали, що на Різдво має бути нова сорочка, а на Великдень — головне, щоб чиста.  

«До Великодня сорочка, хоч і тоненька, аби біленька. А до Різдва — хоч і товста, аби нова», — вважалося в селі Керелівка. 

Українці звертали особливу увагу на червоний колір у традиційному костюмі. Під час посту в їхньому одязі переважали чорний та білий кольори, а вже на Великдень вони використовували, наприклад, червоні хустки. 

«Се одна з найчудовіших картин, коли усїми дорогами та гірськими плаями наближають ся до церкви гуцули у святочних строях, одні пішо, другі на конях. Їх мальовничий, переважно червоний одяг красує ся напрочуд гарно на зеленім тлї смерекових лісів та мурав, що починають якраз зеленїтись», — описував Володимир Шухевич одяг гуцулів на Великдень. 

Забобони напередодні Великодніх свят 

У деяких регіонах України були забобони щодо традиційного текстилю та його складників. Зокрема, в одному з районів Черкаської області вважалося, що не можна прясти впродовж Масниці. Українці казали, що «ту пряжу з’їсть міль, а як не з’їсть пражою, то полотном, а все-таки з’їсть». Через це під час Масниці не пряли ні молоді, ні старі. 

Обряди на Великдень

Червона волічка, вовняна нитка, вважалося захисним елементом на Гуцульщині. У цьому регіоні нею перев’язували ножиці та ніжки стола під час випікання пасок.

Робили такий обряд із магічною метою: «Волїчку, якою був перевязаний стіл, перериває дівка у волочівний понеділок і заплїтує єї в кіску, аби єї ніхто не урік; у кого нема дівчини, там ґаздиня перев’язує тою волїчкою хвіст корови, як вигонить у полонину, або як корова уположить ся; се на те, аби неврічлива була».