Новини / Світ моди

Як українка Софія Окуневська стала першою лікаркою в Австро-Угорській імперії

Наприкінці XIX століття Софія Окуневська була першою галичанкою з університетською освітою та першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорській імперії.

Українка підтримувала феміністичні погляди: стала соратницею Наталії Кобринської, активно брала участь у діяльності «Товариства руських женщин» та дружила з Ольгою Кобилянською.

Софія Окуневська — одна з авторок жіночого альманаху «Перший вінок». Щоб розповісти, якою була лікарка та інші дописувачки збірника, видавництво Creative Women Publishing підготувало додаткове видання — «Ті, що творили “Перший вінок”».

«Їхні історії — чим і як жили, кого любили, що їх бентежило й тішило та які перипетії життя зрештою привели кожну з них до ”Першого вінка” — надають важливий контекст створення альманаху та його надзвичайно захопливих видавничих залаштунків», — ділиться співзасновниця та головна редакторка видавництва Ірина НІколайчук.

ELLE ділиться уривком з есею про Софію Окуневську. 

Галина Лицур-Щадей

Велич чину: Софія Окуневська

Розлогим белелуйським літом ішли поміж високі трави двоє дівчат: одна — старша, майже доросла, з довгим темним волоссям, заплетеним у тугу косу, а друга — зовсім іще маленька, прудка і грайлива, мов вивірка. Її золотава голівонька губилася поміж роменами та споришем. Та, що старша, — се Наталія Озаркевичівна, дочка греко-католицького священника, заступника голови повітової ради Снятинського повіту, в недалекому майбутньому — Високоповажного Посла до Австрійського парламенту отця-декана Івана Озаркевича. А молодша — її двоюрідна сестра Софія Окуневська.

 1871 рік. Софії — Зосеньці — шість. Рік минув звідтоді, як померла від сухот її матуся, і батько, греко-католицький священник Атаназій Окуневський, змушений був забрати дитину з рідної домівки у селі Довжанка Тернопільського повіту і віддати на виховання в Белелую, що на Снятинщині, у родину своєї рідної сестри Теофілії — матері Наталі. Тоді маленька Софійка ще не знала, що її тато, котрий так і не вимолив для своєї молодої дружини порятунку від важкої недуги, ухвалив рішення відмовитися від священства та здобути диплом лікаря. Не знала Софійка й того, що колись і сама піде батьковими стежками. Тепер лиш тішилася віночкові з прерізних квітів та зела, що був їй так до лиця. 

Софія вчилася вперто, наполегливо і цілеспрямовано. Її надихав приклад батька, котрий, врешті отримавши дозвіл єпископа, покинув священство і вступив на медицину до Віденського університету.

Софія Окуневська

Коли Атаназій Окуневський став лікарем і почав практику в Сторожинці, а потім продовжив у Кимполунзі (Південна Буковина, тепер Румунія), Софійка зчаста бувала в нього. І отой стійкий запах ліків та щоденне відчуття людської вдячності щораз більше увиразнювали і її бажання стати лікаркою.

Маючи одним із вчителів Юліана Кобилянського, брата Ольги Кобилянської й автора єдиного на той час латино-українського словника, Софія вчилася мов. Зокрема латини, котру не викладали у жіночих гімназіях, однак без котрої здача матури — іспиту на атестат зрілості — а відтак і вступ до університету, були неможливими. Задля цієї мети деякий час Софія жила у Львові, консультуючись у гімназійних професорів. 

1884 року в Станіславові завчасу овдовіла Наталія Кобринська зорганізувала першу жіночу організацію на теренах Галичини і Буковини — «Товариство руських женщин». Софія, зрозуміло, стала однією з найактивніших учасниць і, ймовірно, саме тут ближче зазнайомилася з Іваном Франком, котрий, як міг, підтримував ці перші паростки жіночого руху. Цілком можливо, бачачи перед собою таку обдаровану та працьовиту натуру, як Софія, додав їй снаги й далі держатися обраного шляху і таки домогтися складання іспитів екстерном, торуючи собі дорогу до здобуття вищої освіти. Відомо також про те, що трохи згодом Іван Франко через Наталю Кобринську запрошував Софію до авторок «Поступу», котрий планував видавати. 

Софія Окуневська

1885 року Софія Окуневська блискуче склала екзамени у Львівській Академічній гімназії. Це була справжня сенсація! Подія була настільки неординарною, що на екзамені навіть були присутні Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський та Лука Белей.

Це відбулося у найменш розвиненій та освіченій на той час провінції цісарської Австро-Угорщини, де до університетів могли вступати тільки чоловіки, жіноче окреслювалося звиклим «діти-кухня-церква» і жодна, жодна з русинок не здобула на той час вищої освіти.

Та що там, лише тринадцять дівчат на всю Австро-Угорську імперію мали гімназійний атестат, а в Галичині Софія була єдиною. Тоді лише сорок українок мали середню освіту. Юліан Кобилянський, котрий так захоплювався здібностями і талантами свої учениці, міг пишатися. Та й пишався, мабуть, неабияк. 

Софія Окуневська

Чи відкрило це дорогу Софії до здобуття вищої освіти, котрої так прагнула, котру поставила собі ціллю? Жінок в Австро-Угорщині не приймали до університетів. Два роки намагалася Софія отримати дозвіл на навчання, та марно. Двері медичного факультету Віденського університету лишалися для неї зачиненими. 

Новим орієнтиром на шляху боротьби за право отримати вищу освіту став Цюрих. Швейцарія була чи не одинокою країною, де жінка вже мала право вчитися. Але ще до того, як Софія разом з Наталею подасться туди 1887 року — одна на медицину, інша на економіку, — тут, удома, обидві цілковито поринають у вир громадського життя.

За успіхами йшли й невдачі, але діячки були свідомі того, що запалити свічу нового життя, освітити нею нові обрії, поламати «утерті звичаї», зокрема, для жінки, буде не так-то й легко. Ну як-бо переконати галицьке жіноцтво, що видання літературного альманаху принесе значно більше користі, аніж нова срібна таця для єпископа? Як виявилося, ніяк.

Однак Наталя Кобринська не відмовляється від своїх видавничих задумів і планує видати альманах за свій кошт. Її підтримує молодше покоління, в тому числі серед перших — і Софія Окуневська. Допоки видавничими планами разом з Наталією Кобринською опікується Іван Франко, Софія береться до письма. Її літературний дебют під псевдо Єрина *** у альманасі «Перший вінок» — оповідання «Пісок! Пісок!» та розвідка «Родинна неволя жінок в піснях і обрядах весільних». У цих текстах — страшна правда про тогочасне становище жінки, її безпомічність та незахищеність як у родинному, так і в суспільному житті. 

У листі до Ольги Кобилянської Юрій Морачевський написав:

«Найпрекрасніше, по-людськи найвеличніше, те, що зробило її людиною, не було якоюсь доктриною, починанням або звершенням. Це велич і могутність єдиної душі, притаманної молодій дівчині, яка, попри навчання, не втратила жіночності і все виконала до кінця. Вона отримала вищу освіту і наскільки ж вона велична і прекрасніша в цьому чині, ніж всі ті, хто багато говорив і писав про необхідність рівноправності, але мало робив. Це не завадило їй стати дружиною, матір’ю і господинею дому, виконувати життєву настанову жінки вірно і чесно».

Для уривка авторка використала «Зібрання творів» Івана Франка та лист Юрія Морачевського до Ольги Кобилянської

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *